1.2 Предмет, методи та функції політології

     Обєкт і предмет політології. У визначенні предмета політології на сьогодні не існує єдиного підходу, що зумовлено багатозначністю терміна «політика» і можливістю різноманітних засобів його тлумачення.

     У загальній формі політологія - це наука про політику та її взаємовідносини з людиною та суспільством. Можна також сказати, що політологія - система знань про політику, політичну владу, політичні відносини та політичні процеси, про організацію політичного життя суспільства.

     Як усі науки, політологія має обєкт і предмет дослідження. Обєктом політології є політика, політична сфера суспільства.

     Політична сфера суспільства - область суспільних відносин, що повязана із взаємодією багатьох спільнот людей - соціальних груп, класів, націй, народів. До неї входять соціальні інститути та організації, найважливішою з яких є держава. Участь у справах держави, визначення задач та змісту діяльності держави і є політикою - головним змістом діяльності людей у політичній сфері.

     Але політичну сферу життя суспільства вивчають і інші дисципліни - філософія, соціологія, теорія держави, історія. Кожна з них розглядає процеси, що відбуваються в політиці, під своїм кутом зору, тобто має свій предмет вивчення.

     Під яким же кутом зору вивчає політичну сферу суспільства політологія? Специфіка політології полягає в тому, що всі соціальні явища та процеси вона розглядає відносно політичної влади. Без влади немає політики. Влада є засобом її реалізації.

     Отже, предметом політології є феномен політичної влади, закономірності її функціонування та розвитку, її використання у суспільстві.

     Сучасні політологи вважають, що межі політології постійно змінюються, а іноді навіть важко визначаються. Постійно збільшується кількість тем, які вивчає політологія. Це відбувається тому, що сучасна політика торкається багатьох областей людської діяльності.

Загальна характеристика політології вимагає визначення системи її понять та категорій. Це дуже важливо тому, що поняття і категорії відображають суттєві звязки й відношення реальної дійсності. Вони є головним конструктивним елементом будь-якої науки.

     Поняття та категорії політології можуть бути розділені на такі, що мають відношення до загальної теорії політики такі, що відображають процеси змін та розвитку політичної дійсності.

     До перших відносяться: політика, політична влада, політичні відносини, політична система суспільства, політичний інститут, держава, політична партія, політична ідеологія, політична культура, політична свідомість, громадський рух тощо.

     До других - політична діяльність, політичне рішення, політичний процес, реформа, революція, політичний конфлікт, політична роль, політична участь та ін. Крім того, в політології дуже широко використовуються поняття та категорії інших дисциплін.

     Як вже було сказано, політологія - самостійна наука і має свій специфічний предмет дослідження. Але змістовно політологія повязана практично з будь-якою із соціальних наук. До таких наук відносяться насамперед філософія, теорія держави та права, політична економія, політична історія, соціологія, соціальна психологія, географія.

     Філософія - це загально-методологічна дисципліна. Політологія використовує філософію для визначення методології та спрямованості аналізу політичних явищ.

     Політологія і теорія держави співпадають в частині дослідження ролі держави як суспільного інституту та головного елемента політичної системи суспільства. Але предметом політології є теорія політики в широкому розумінні та у звязку з цим відносно теорії держави політологія є методологічним підґрунтям.

     Політична історія досліджує процес розвитку політичного життя суспільства, а політична наука допомагає створювати теоретичне підґрунтя для аналізу еволюції політичних процесів. З іншого боку, історія та сучасна практика- це не тільки критерій правильності теоретичних висновків політології, але й основа нових висновків та узагальнень.

     Із соціологією політологія повязана найбільше. Така область соціології, як політична соціологія, дуже схожа обєктом і методами на політологію. Але існує суттєва різниця у предметах досліджень цих дисциплін. Так політологія розглядає політику як процес, що підпорядковується певним закономірностям. Соціологія політики досліджує цей процес не взагалі, а тільки його «людський вимір», тобто соціологія перш за все цікавиться тим, як політика впливає на розвиток людських спільнот.

     Соціальна психологія вивчає соціально-психологічні явища сучасного суспільства. Її предметом також є і суспільно-психологічні явища у сфері політики. Тому політологія та соціальна психологія - партнери у вивченні політики. Знання психологічних закономірностей дозволяє зазирнути в глибини політичних процесів. Зараз на межі політології і соціальної психології створений та успішно розвивається новий самостійний науковий напрямок - політична психологія.

     Навіть географія, яка на перший погляд мало повязана з політологією, є її важливим партнером. Ще з давнього часу відомо, що географічні та кліматичні умови впливають на політичні процеси. Тому будь-який політологічний аналіз повинен враховувати дані географічної науки. У сучасній політології досить часто застосовується термін «геополітика» і навіть існує науковий напрямок з такою назвою.

     Політологія взаємодіє не тільки з цими науками, але й з антропологією, демографією, логікою, кібернетикою, статистикою та багатьма іншими суспільними та природничими науками.

     Які ж головні практичні завдання вирішує політологія?

     По-перше, розробляє основні напрямки, форми і методи демократизації політичної системи. По-друге, знаходить правильні шляхи до розбудови правової держави. По-третє, виявляє оптимальне співвідношення загальнолюдських і державних інтересів у міжнародних відносинах. По-четверте, знаходить умови та шляхи обєднання суспільно-політичних сил.

     Методи політології. Для розуміння політичної науки важливим є питання про її методи. Що таке метод науки взагалі і якими методами користується політологія під час вирішення науково-дослідних завдань?

Метод - це інструмент, за допомогою якого будь-яка наука досліджує закономірності та категорії, що становлять її предмет, тобто конкретні способи здійснення досліджень.

Усі методи, що використовує політологія, можна поділити на три групи: загальні методи дослідження політичних обєктів, загально-логічні методи, методи емпіричних досліджень.

     До загальних методів відносяться:

     1. соціологічний - ґрунтується на визнанні соціальної зумовленості політичних явищ, у тому числі впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, ідеології, культури. Він являє собою сукупність способів і методів конкретно-соціологічних досліджень, що спрямовані на збирання та аналіз фактів реального політичного життя. Методи соціологічних досліджень - анкетування, опитування, експерименти, статистичний аналіз, математичне моделювання дозволяють зібрати багатий матеріал, на його основі вивчати політичні явища і процеси, робити політичні прогнози.

     2. системний, якому політологи надають особливу пізнавальну цінність. Засновниками є Т.Парсонс та Д.Істон. У його рамках політичне життя розглядається як система - цілісний, складно організований і саморегульований механізм, що знаходиться у безперервній взаємодії з навколишнім середовищем через вхід та вихід системи. Неповторність і цінність цього методу полягає в цілісному розумінні обєкта дослідження та всебічному аналізі звязків між його окремими елементами. Системний метод застосовує як вітчизняна, так і зарубіжна політологія.

     3. культурологічний, що орієнтується на виявлення залежності політичних процесів від рівня політичної культури.

     4. нормативно-ціннісний, що зясовує значення політичних явищ для суспільства та особистості;

     5. структурно-функціональний, що ґрунтується на вивченні залежностей між політичними явищами (наприклад, між рівнем економічного розвитку та політичним ладом, ступенем урбанізації та політичною активністю населення та ін), що мають місце у суспільстві;

     6. біхевіористський (біхевіоризм - від англ. behavіour - поведінка) полягає у застосуванні для дослідження політики методів, що використовуються у природничих науках і конкретній соціології. Засновниками біхевіоризму вважаються Є.Торндайк, Дж.Уотсон, В. Вільсон. Суть біхевіористського методу полягає у вивченні політики шляхом конкретного дослідження різноманітної поведінки окремих осіб і груп, а не політичних інститутів. Його застосування у політології базується на впевненості, що політика як суспільне явище має, перш за все, індивідуальний вимір, а тому всі групові форми діяльності вона намагається вивести виключно з аналізу поведінки індивідів, які поєднанні груповими звязками. Біхевіористський метод є одним з головних дослідницьких напрямків американської політології. Його особливості: а)обєктом дослідження вважаються не законодавчі інститути, політичні програми і закони, а дії людей, спрямовані на досягнення політичної мети; б)науковою цінністю вважаються не теоретичні ідеї, а оброблені емпіричні факти; в)застосування методів інших наук, у тому числі природничих; г)необхідною умовою науковості дослідження проголошується можливість емпіричної перевірки дослідницьких процедур. Значний внесок біхевіоризм вніс у вивчення поведінки електорату, політичного лідерства, процесу прийняття рішень.

     1. інституційний, орієнтований на вивчення політичних інститутів суспільства, до початку ХХст. він був пануючим у політичній науці;

     2. антропологічний, що вимагає вивчення зумовленості політики не соціальними факторами, а природою людини як родової істоти, яка має інваріантний набір потреб (у їжі, житлі, безпеці тощо). Цей метод виходить з усталеності родових якостей людини як розумної істоти, яка одвічно володіє свободою; універсальності та цілісності людського роду та невідємності істотних прав людини, їх пріоритету відносно законів та діяльності держави.;

     3. порівняльний (компаративний), заснований на порівнянні однотипних політичних явищ (систем, партій та ін.). Він дозволяє шляхом порівняння двох або більше політичних обєктів виділити загальні тенденції розвитку політичних процесів;

     4. історичний, що потребує дослідження політичних явищ у їх історичній послідовності та з урахуванням історичного контексту.

     До загальнологічних методів відносяться: аналіз і синтез, індукція та дедукція, абстрагування та моделювання.

     До групи методів емпіричних досліджень відносяться: використання електоральної статистики; анкетне опитування; спостереження; аналіз документів; експеримент.

     Всі ці методи дозволяють політології виділити певні закономірності політичного життя. Сучасні дослідники підрозділяють всі закономірності політології на чотири групи.

     Першу групу складають політико-економічні закономірності, які відображають співвідношення між економічною базою суспільства та політичною владою. Ця група закономірностей була виділена ще К.Марксом, який вважав, що економіка визначає політику. Сьогодні не всі дослідники розділяють цей погляд на звязок політики та економіки. Існує твердження, що політична влада має певну самостійність, а іноді і визначає курс економічного розвитку суспільства.

     Друга група - соціально-політичні закономірності. Вони характеризують розвиток політичної влади як особливої соціальної системи з певною логікою та структурою. Ця група закономірностей зумовлює функціонування політичної влади заради стабілізації суспільства і вимагає врахування інтересів і потреб усіх елементів соціальної структури суспільства. Слід зазначити, що у різноманітних політичних системах ці закономірності реалізуються по-різному. Авторитарній політичній системі притаманні максимальна концентрація влади та насильство. Демократична система спирається на принципи заохочення та згоди, прийняття рішень з урахуванням думки опозиції.

     Третя група - політико-психологічні закономірності, які відображають взаємовідносини між особистістю та владою. До цієї групи входять закономірності процесів соціалізації особистості, формування ціннісних орієнтацій, а також формування політичних лідерів і завоювання ними влади.

     Четверта група закономірностей політології - закономірності розвитку політичного процесу. Це: закон загальносоціального історичного прогресу - розширення сфери політичного життя та підвищення його ролі у суспільстві; закон суперечної єдності загальносоціального та класового у політичній сфері, політика як засіб реалізації загального інтересу;закон різноманітності форм взаємовідносин субєктів політичного життя (політична боротьба, гегемонізм, співробітництво, згода, союз, ізоляція, нейтралізація тощо); закон циклічності існування політичних режимів; закон залежності політичної діяльності від свідомості соціальних субєктів ін.

     Функції політології. Особливості політології як науки виявляються у її функціях.

     Теоретико-пізнавальна функція політології означає вивчення, систематизацію, пояснення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ. Завдяки цій функції політологія виявляє обєктивні тенденції соціально-політичного розвитку суспільства і дає оцінки політичним ситуаціям.

     Методологічна функція політології виявляється в розробці системи соціально опрацьованих принципів і засобів раціонального пізнання політичних процесів та політичної діяльності; формуванні навичок застосування принципів політичного мислення, засобів реалізації політичних рішень. За допомогою цієї функції розкриваються загальні закономірності політики, різних політичних систем, політичних відносин, створюється база для розвитку окремих політичних теорій.

     Аналітична функція полягає у накопиченні, вивченні, систематизації фактів та явищ політичного життя для пошуку відповідей на актуальні питання політичного життя. Ця функція політології дозволяє аналізувати та оцінювати діяльність всіх елементів політичної організації суспільства, а її результатом є судження та висловлювання, які стверджують або заперечують будь-що про політичні явища. Аналітична функція робить можливим перехід від спостереження явищ до виявлення їх причин.

     Прогностична функція полягає у передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Прогностична функція шукає відповідь на питання, якою буде дійсність у майбутньому та коли відбудуться певні політичні події. За допомогою цієї функції здійснюється передбачення політичних процесів. Частіше за все результатом цієї функції є створення прогнозів - гіпотез, які спираються на вже відомі тенденції розвитку політичних явищ.

     Функція політичної соціалізації забезпечує процес включення людини в політичну сферу життя суспільства і формування певного типу політичної культури.

     Світоглядна функція сприяє утвердженню цінностей, ідеалів, норм цивілізованої поведінки в суспільстві, політичної культури соціальних субєктів, дозволяє зрозуміти цілі, інтереси суспільних рухів, спрямованість політичних процесів.

     Політологія як наука і навчальна дисципліна має авторитет не тільки в західних країнах, вона швидкими темпами утверджується на теренах посттоталітарних країн. Така увага до неї зумовлена необхідністю формування в цих країнах нової політичної культури, створення громадянського суспільства, утвердження гуманізму та поширення демократичних норм і цінностей. Політологія може і повинна відіграти певну роль в оновленні українського суспільства.