Як розвивалися страхові відносини у суспільстві?

     Розвиток відносин зі страхування простежується за чотири тисячоріччя до нашої ери у Стародавньому Вавілоні. Так, наприклад стаття 23 Збірнику законів Хаммурапі визначає розмір страхового відшкодування на випадок пограбування наступним чином: "Якщо грабіжника не буде схоплено, то пограбована людина повинна, клянучись, показати перед богом все, що у неї пропало, а громада і рабіанум (рабіанум - староста громади), на землі і у межах яких здійснено грабунок, повинні відшкодувати їй, що в неї пропало."

     Закони ХІІ таблиць в Стародавньому Римі в 450 році до нашої ери встановлювали непорушність прав зацікавленої особи на користь якої здійснювалось розпорядження на випадок смерті особи, яка своїм майном, або підвладними особами заздалегідь страхувала доброзичливе ставлення до неї, тим самим надаючи впевненості зацікавленій особі у відшкодовуваності її зусилль. Так у пункті 3 Таблиці V читаємо: "Як хто розпорядиться на випадок своєї смерті щодо свого домашнього майна або стосовно опіки над підвладними йому особами, так нехай те і буде непорушним."

     Основою релігійних союзів стародавніх Індії, Єгипту, Китаю була допомога на випадок захворювання, каліцтва, смерті, а в окремих випадках і матеріальна підтримка родини померлого. Стародавня Греція, країни Перської затоки стояли у витоків виникнення угод про взаємний розподіл збитків від можливого кораблекрушіння, небезпеки морського транспортування вантажів між судновласниками, купцями, іншими зацікавленими особами. Існує безліч іншіх прикладів налагодження страхових відносин характерною відзнакою яких була домовленість про відшкодування збитків після їхньої появи.

     Угода учасників про накопичення фонду відшкодування можливих у їх спільній діяльності збитків відповідає домовленостям початку нашої доби.

     Гільдії та цехи середньовіччя істотно розвивають зміст відносин зі страхування: по-перше, характерною відзнакою страхових угод того часу стає акумулювання страхового фонду за принципом рівноймовірності його використання кожним з членів гільдії або цеху у разі настання страхового випадку, отже рівнонавантаженості (рівних розмірів) їх внесків до спільного страхового фонду; по-друге, значному розширенню кола страхових випадків, що складають предмет угоди, сприяє істотна конкретизація форми, розмірів, часу страхових внесків та страхових виплат.

     Угоди про створення спеціалізованого фонду постійно діючої організації набувають поширення з початку XVII сторіччя нашої ери. Їм властиві такі ознаки: по-перше, використання спеціалізованих методик визначення форми, часу та розмірів страхових внесків та страхових відшкодувань в залежності від виду страхування; по-друге, розвиток перестрахування та співстрахування ризиків значних втрат.

     Угоди про поєднання зусиль наддержавних, державних та недержавних страхових організацій у страховому захисті спільних інтересів набувають поширення наприкінці XX - початку XXI сторіччя н.е. Їм властиві такі ознаки:

     по-перше, формування спільного страхового фонду за принципом пропоційності внесків масштабом можливих загроз у реалізації спільних інтересів;

     по-друге, накопичення страхових резервів, достатніх для покриття збитків за великомасштабними страховими випадками;

     по-третє, узгодження та гармонізація міжнародних норм страхового права.

     Досвід розвитку страхових відносин вказує на обєктивний характер дії таких моментів:

     По-перше, страхові відносини обєктивно обумовлені потребами у страховому захисті, які ведуть до виникнення та розвитку як особистих так і групових економічних інтересів. Активні дії з реалізації цих інтересів сприяють запобіганню або якнайшвидшому усуненню наслідків дії негативних факторів на суспільний процес виробництва.

     По-друге, страхові відносини логічно є невідємною частиною виробничих відносин та історично розвиваються з поглибленням міжнародного поділу праці.